Володислав Федорович

26 травня 2020 року

ВОЛОДИСЛАВ ФЕДОРОВИЧ 

26 ТРАВНЯ 1845 РОКУ У с.БІЛИНІВКА, НИНІ ГУСЯТИНСЬКОГО РАЙОНУ  НАРОДИВСЯ УКРАЇНСЬКИЙ ГАЛИЦЬКИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ МАГНАТ, ПУБЛІЦИСТ, КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ, ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ, МЕЦЕНАТ, ДІЙСНИЙ ЧЛЕН НТШ

ВОЛОДИСОЛАВ ФЕДОРОВИЧ

Народився 26 травня 1845 року в с. Білітівка (Скалатського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Білинівка Гусятинського району Тернопільської області, Україна). Син Івана Федоровича з села Вікно (Тернопільщина) та його дружини Кароліни з Наг(х)ліків, вихований батьком в українському патріотичному дусі. Власник земельного маєтку в с. Вікно.

Закінчив Першу класичну гімназію в Тернополі у 1864 році. Під час повстання 1863 року мав намір взяти в ньому участь, але цьому різко спротивився батько — противник будь-яких повстань. Після закінчення продовжував за кордоном у товаристві о. В. Ільницького.

Два роки вчився у Віденському університеті (1866—1868). Закінчив право у Львові. У 1868—1870 р. навчався в Сорбонні, Колєж де Франс (Париж), пізніше подорожував майже всією Європою (Англія, Франція, Швейцарія, Італія, Німеччина[2]), Росією.

Успадкувавши маєток батька в 1871 році, швидко потроїв його. За даними Адама Бонецького, йому належали маєтки у селах Вікно, Товсте, Шляхтинці та інших. Запровадив зразкове хліборобське господарство, ткацьку майстерню у селах Вікно та Товсте — боднарсько-ковальсько-гончарську школу.

У 1873—1877 роках головував у товаристві «Просвіта» у Львові, був його почесним членом (дав товариству на видавництво шкільних книжок 12 000 ґульденів), фінансував археологічні розкопки в Галичі й археологічну виставку у Львові.

На запрошення Володислава Федоровича в 1873—1874 роках у с. Вікно проживав український маляр Корнило Устиянович (малював портрети, пейзажі).

У 1879—1882 роках був послом до австрійського парламенту (Палата послів, посол від українців за сприяння польського комітету; обраний від курії сільських громад в окрузі Жовква — Сокаль — Рава-Руська в 2-му турі після гострої боротьби з кандидатом старорусинів).

З 1902 року обраний досмертним членом Палати Панів, відстоював інтереси українців. Домігся від цісаря Австро-Угорщини ухвали про викладання українською мовою в старших класах академічної гімназії у Львові. У 1885 р. брав участь в складі депутації, яка протестувала в цісаря Франца Йозефа проти реформи ордену Василіян.

Зібрав у Вікні скарби народного мистецтва, заснував там школу і виробництво килимів. З нагоди відвідин Тернополя 1887 року наступником престолу архикнязем Рудольфом влаштував там українську етнографічну виставку — єдину в Галичині своїми розмірами й багатством (секретарем і кореспондентом працював Іван Франко).

22—23 листопада 1884 року (за іншою версією у квітні 1883 року) відвідав разом з Іваном Франком Яблунів (побували у маєтку графа Р.Чарторийського; «силуваний візит» для І. Франка). Після написання І.Франком частини біографії батька наполягав, щоб той «прикрасив» дещо з минулого І.Федоровича, тому співпраця завершилась.

В 1894 р. брав участь у фундуванні українського етнопавільйону Виставки у Львові. Сприяв спробам українців зблизитись з австрійцями, поляками, зокрема, ініціативам Куліша, Барвінського. Через це мав складні стосунки з поляками, на нього писали пасквілі.

Стоячи поміж таборами, не міг стати послом Галицького сейму ні як поляк, ні як українець. Засідав у Скалатській повітовій раді 1876—1882 років. Був куратором крайової колодійсько-ковальсько-гончарської школи в Товстому; заснував школу килимарства у Вікні.

27 липня 1917 року під час відступу російського війська маєток пограбували, знищивши архів, бібліотеку, збірку старих українських килимів, картинну галерею.

Володислав Іванович перебрався до м. Скалата, а згодом до м. Петербурга. Під час жовтневого перевороту він повернувся до м. Києва, тут занедужав і 22 грудня 1917 року помер.