ПЕРША ДОКТОР МЕДИЦИНИ
СЕРЕД УКРАЇНСЬКОГО ЖІНОЦТВА
12 ТРАВНЯ 1865 РОКУ В С.ДОВЖАНКА ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ НАРОДИЛАСЯ УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА, ОДНА З ПЕРШИХ УКРАЇНОК, ЩО ЗДОБУЛА МЕДИЧНУ УНІВЕРСИТЕТСЬКУ ОСВІТУ,
ПЕРША ЖІНКА-ЛІКАРКА В АВСТРО-УГОРЩИНІ
СОФІЯ МОРАЧЕВСЬКА-ОКУНЕВСЬКА
В українців є чимало героїв, про яких треба знімати фільми, розповідати нашим дітям. Серед таких унікальних особистостей – Софія Окуневська, яка стала першим доктором-жінкою в Австрійській імперії. Це ім’я згадуємо зараз невипадково, адже 12 травня минає чергова річниця від дня її народження.
Народилася ця надзвичайна жінка, дивовижна мати, унікальна українка 12 травня 1865 року у с. Довжанка Тернопільського району Тернопільської
о
бласті в сім’ї священика Окуневського Анастаса Даниловича .
1870 року померла її мати. У п’ятирічному віці разом із батьком переїхала на Буковину в с. Садгору (тепер район м. Чернівців), де батько став завідувати греко-католицьким приходом, а з 1881 р. працював повітовим лікарем у м. Сторожинці.
Стати лікарем – такою була мрія Софії Окуневської з дитинства. Однак у той час це було за межею реальності, оскільки жінкам навіть атестат не видавали. А без нього і мови не могло бути про вищу освіту. Софія домоглася свого – і її допустили до складання іспитів. 1885 року Окуневська блискуче склала екзамени до Львівської академічної гімназії. Як свідчить реакція галицької преси, це викликало сенсацію в усій Галичині.
Наступний етап — навчання в університеті. Тоді в Австро-Угорщині двері вищого навчального закладу відчинялися для чоловіків, а не для жінок. Жінки могли бути хіба що медсестрами. Пневмонія, туберкульоз, інфекції, венеричні хвороби – ці недуги на початку ХХ століття забирали тисячі життів. Софія мріяла знайти спосіб їх побороти. На шляху жінки стояла ціла імперія. Вона була революціонеркою і не хотіла миритися з таким становищем жінки. Софія знайшла спосіб – поїхала вчитися у Швейцарію, де таких обмежень не існувало. 1895 року в Цюриху закінчила медичний факультет. Так, вона перша з українок сміливо постукала в брами святині науки – непривітні й зачинені ще тоді для жінки, і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську освіту.
Окрім того, у Швейцарії Окуневська зустріла своє кохання. 1890 року вона вийшла заміж за Вацлава Морачевського, уродженця Варшави, вихідця із давнього польського аристократичного роду, який теж був лікарем і залишив помітний слід у польській та українській культурах. Там народилися їхні діти – син Юрій та донька Єва.
Софія Окуневська-Морачевська повернулася до Львова, але застосувати знання на практиці їй не дозволили. Швейцарський диплом не визнавали. Ні у Львові, ні у Кракові Софії Окуневській не вдалося знайти роботу. Тоді родина переїхала до Чехії, у Карлові Вари, де подружжя відкрило кожен свою окрему приватну практику.
Лише 15 березня 1900 р. дипломи Окуневських затвердив Краківський університет, про що, як чергову сенсацію, сповістили всі газети Австро-Угорщини. Однак державна робота тут винятково належала чоловікам, тому з великими труднощами Софія Окуневська отримала місце лікаря у Львові в «Народній лічниці», яку очолював її родич — відомий учений і громадський діяч Євген Озаркевич.
Окуневська стала першим лікарем у Західній Україні, хто використовував променеву терапію у боротьбі з онкологією. За співчуття до чужого болю пацієнти називали її святою Софією. Софія Окуневська для представниць «слабшої половини людства» стала зразком того, що жінка може не тільки обмежуватися передбачуваними тодішньою мораллю обов'язками «трьох К» (в перекладі з німецької – дітьми, церквою, кухнею), а й досягти омріяної, вищої мети. Незважаючи на заборони, закони чи й осуд. І бути не «синьою панчохою», а висококваліфікованим фахівцем, надзвичайно красивою, чутливою жінкою, ніжною мамою і бездоганною господинею. А коли Наталія Кобринська започаткувала нову епоху в розвитку жіноцтва гарячими промовами на вічах і зборах та публіцистичними працями, коли Уляна Кравченко, Ольга Кобилянська вели цю боротьбу шляхом літератури – то Окуневська-Морачевська започаткувала eпоху ділом. Вона стала першим доктором медицини з-поміж українського жіноцтва, ба більше – першим доктором-жінкою в Австрії.
У час, коли почалася війна, багато українців потрапило в табори. Софія їхала туди добровільно. 1915 року працювала лікарем у таборі українських виселенців у м. Гмінді, згодом – у таборі Святобожище в Моравії. Там влаштовувала літературні вечори.
Після концтаборів перша в Австрійській імперії жінка-лікар знову повернулася до Львова. Вона офіційно розлучилася з чоловіком, який зрадив її і переїхав до іншої жінки, продовжила приватну практику і почала викладати медицину. Через кілька місяців на неї чекав черговий страшний удар. 19-річна донька Єва не змогла пережити розлучення батьків і наклала на себе руки. Життя для Софії Окуневської ніби зупинилося. Тільки через рік вона знайшла в собі сили повернутися до пацієнтів і громадської діяльності.
Плідно працювала у створеній у 1897 р. лікарській комісії, що була першою організацією українських лікарів, допомагала Є. Озаркевичу укладати словник української медичної термінології, брала участь у виданні медичного журналу «Здоровлє». У 1908 р. видала працю «Вплив температури на осмотичний тиск еритроцитів», яку неодноразово перевидавали.
Кілька років перед початком Першої світової війни мала лікарську практику на курорті в м. Франценсбаді (Чехія).
Останні роки свого життя Софія Окуневська провела у Львові. Мешкала у кам'яниці, де розташовувалася майстерня художника Олекси Новаківського (зараз там музей його імені). Відвідувачі її оселі згадували, що там скрізь сушилися оберемки лікарських трав і запах був, як в аптеці.
Вихованню дітей Софія Окуневська присвячувала весь вільний час і вела його сама без допомоги батька з правдивим знанням і великою любов’ю.
Уже з юних літ вона прекрасно орієнтувалася в громадському житті, була знайома з більшістю тогочасних письменників, які мешкали на Західній Україні. Загалом Софія була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник.
Також Софія Окуневська ще з юних літ стала доброю подругою Ольги Кобилянської, яка разом із Наталією Кобринською мала на Ольгу великий вплив. Їм обом Ольга Кобилянська вперше зізналася у своїх літературних спробах німецькою мовою. Саме Софія Окуневська та Наталія Кобринська спонукали майбутню видатну літераторку почати писати українською мовою, всіляко їй у цьому сприяючи. Софія не лише перекладала ранні новели Кобилянської, а й дбала, щоб їх надрукували. Софія писала літературні есе, вирізнялася блискучим епістолярним стилем, віртуозно грала на роялі, особливо майстерно виконувала твори Фредеріка Шопена.
Приятелювання із Софією Окуневською дало поштовх Ользі Кобилянській до написання низки творів, майже в кожному з яких (від «Людини» до «Апостола черні») присутній образ Софії під іменами різних персонажів, теж наділених неординарною зовнішністю і сильним характером.
Так, вона була не менш винятковою українкою. Любила всім серцем свій народ. Її любов була настільки великою, що її діти (хоча батько був поляком) перейнялися ідеями мами, полюбили українську мову, українську традицію й вибрали цей народ за cвій.
Урятувавши тисячі життів, Софія Окуневська померла в лікарні від гнійного апендициту. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.
Таких характерів, як Софія Окуневська, вимагала сама епоха
Немає коментарів:
Дописати коментар