субота, 1 квітня 2017 р.

17 березня 2017 року 
                  АКОРДИ ТВОРЧОСТІ
В БІБЛІОТЕЦІ-МУЗЕЇ "ЛІТЕРАТУРНЕ ТЕРНОПІЛЛЯ" МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ 
ПРОВЕЛА ФІНАЛ ТВОРЧОГО КОНКУРСУ В НОМІНАЦІЯХ "ПРОЗА". ПОЕЗІЯ" ТА " ДРАМА"

НОМІНАЦІЯ "ДРАМА"


Кам’янецька Анастасія, учениця 7 класу Збаразької ЗОШ І-ІІІ ст. №2 ім. І. Франка, диплом І ступеня

 
Три бажання
(драматична казка у 2-х діях)
Дійові особи.
Дід
Баба
Жінка в чорному
Дівчинка
Хлопчик
Оповідачі – хлопчик і дівчинка в українському строї.
Дія перша
Картина І
Звучить музика. На авансцену виходять оповідачі – хлопчик і дівчинка в національному одязі.
Оповідач перший.
Доброго дня, добрі люди.
Хай здоров'я усім буде!
Хай достаток десь береться,
щастя хай рікою ллється!
Оповідач другий.
Любі гості! Ми дуже раді, що ви захотіли подивитися казочку (за це отримаєте бубликів в'язочку) про діда й бабу (не про курочку рябу!), про старих-престарих діда й бабу, що не мали що їсти і що пити, одним словом, бідували.
Картина ІІ
Звичайна сільська хата,піч, стіл, лавка. На столі глечик з водою, черствий окраєць хліба.
Заходить баба.
Баба Правду казали, з лежі не буде одежі. Як могли працювати, то й харчі були.
Дід (іде слідом за нею, несе оберемок дров). Ти про що, бабо, думаєш?
Баба (сідає на лаву). Хіба нема про що? Лиха година наша! А що, діду, сьогодні їстимемо? Бач, що залишилося сьогодні на обід? Борошно в засіках закінчилося.
Дід (кладе дрова). Та бачу … черствий кусень хліба. Розмочимо у воді та й з’їмо, чи ж вперше? А люди, дасть Бог, не дадуть пропасти з голоду, чимось підсоблять, бо ж своїх дітей немає. Тяжко-важко самим доживати до смерті.
Баба (зітхає). Допомагали, слава Богу, не раз допомогали… Стук у двері. Голос за сценою. « Чи можна увійти?»
Картина ІІІ
Дід та баба (радісно) Заходьте, заходьте, будемо дуже раді вас бачити.
Заходить дівчинка з клуночком і глечиком.
Дівчинка (кланяється) Доброго дня, дідусю! Доброго дня, бабусю! Як поживаєте? Тут мама передала вам молочка свіженького, пиріжків тепленьких -  куштуйте на здоров’я! (Ставить на стіл) А я ще і яблучок нарвала вам.
Дід. Дякую, дитинко, і мамі подякуй, що не забуває старих та немічних.
Баба. Добре серце у твоєї матінки, дай Боже їй здоров’я!
Дівчинка. То я вже піду! Бувайте здорові! (Кланяється і виходить).
Баба (наливає молоко в кружку). От бачиш, діду, які милосердні у нас сусіди, подбали про старих, зглянулися на нашу біду, хоч і самі не в розкоші живуть.
Картина IV
Знов стук у двері.
Дід (піднімається помалу з лави). Хто там? Заходьте вже!
Заходить хлопчик, несе клуночок.
Хлопчик. Доброго дня Вам! Мама зварила доброго борщу та й наказала віднести. Чи приймете?
Баба. Ой, та дякуємо Вам, дякуємо, порятували нас.
Дід. Спасибі, дитино!
Хлопець. Бувайте здорові.
Дід. Ходи здоровий. Хлопчик виходить.
Баба (Розставляє посуд, метушиться біля стола). Таки є Бог на світі. Маємо добрих сусідів, знають нашу біду, бачать нашу одиноку  старість та й шкодують нас.
Дід. Що правда, то правда. А чим би їм віддячити? Не маємо сили ні на городі працювати, ні худібки не зможемо пасти. А їм теж нелегко. От коли б знали яку чарівницю, то попросили б її, щоб вона допомогла нашим сусідам, працю їм полегшила б, достатки збільшила.
Баба. Ми б щасливими були, бо хоч так віддячили б добрим людям. (Бере і прибирає на столі).
Картина V
Стук у двері.
Дід. Кого вже там несе? Начебто нікого не чекаємо. Заходьте вже.
Заходить стара жінка, одягнена в темний одяг, закутана в хустину і з палицею в руках.
Жінка. Доброго здоров’я Вам! Чи дозволите ввійти?
Баба. Та заходьте. Ви ж не з нашого села? Мені здається, я вас раніше не бачила. З чим прийшли до нас?
Жінка. Застала мене ніч на дорозі, а йти мені ще далеко. Дай, думаю, попрошуся до найближчої хати на нічліг, може, не відкажете. Ноги так стомилися, звіра приблудного боюся – пустіть переночувати, мені багато не треба – аби дах над головою та водиці свіженької напитися.
Дід. Кутка нам не пересидите, лавки не перележите, людино добра, а як ви не боїтеся наших злиднів, то будемо раді пригостити вас тим, чим багаті самі і чим люди нам допомогли.
Жінка скидає хустину, сідає за стіл, баба тим часом метушиться, кладе ложку, ставить горщик, пиріжки на стіл. Завіса.
Дія ІІ.
Картина
Ранок. Десь чути кукурікання півня. Заходять до хати дід, баба і гостя. Сідають на лаві, а гостя збирається йти.
Жінка. Дорогі хазяї! Мені вже час рушати в дорогу, а за те, що ви мене не вигнали серед ночі з хати, останнім шматком поділилися, я вам хочу подякувати на прощання. Я собі піду, а ви загадайте три бажання – і кожне ваше бажання зразу ж збудеться. Будете до кінця життя свого мене згадувати! (Кланяється і виходить).
Дід підсувається до баби і тішиться.
Дід. Бачиш, бабо, як пощастило нам! То була біда, бідою, а тепер заживемо щасливо так, як усі люди. Ні, краще від людей, розкішно. І не будемо надіятися на сусідів, самі багатими станемо, і жадні куска хліба не будемо. От що значить – поділитися з кимось! Добре ми зробили, що пустили цю жінку на нічліг.
Баба (не слухає, махає рукою). А чого б я хотіла, діду, і не знаю! (Виходить на середину сцени). От молодою хотіла б стати! Хочу одягнутися гарно, щоб і хустина нова, і спідниця, і чоботи юхтові – все новеньке та гарненьке, що навіть і за дівки такого не мала. (Чепуриться, наче перед дзеркалом). А ще коралі…
Дід. Тю, здуріла баба на старості літ – молодою захотіла стати! Я старий буду, а ти молода – не годиться це. Краще подумай, чого б можна було побажати, щоб нам обом користь була, щоб бажання не змарнувати!
Баба. Не знаю, діду! (Сердиться). Чим тобі не подобалося моє бажання? От молодою буду, робити зможу, тебе обійду, чого тобі ще треба? Це ж так гарно – бути молодою! Потім і грошики якісь появляться у нас, як я буду працювати. Ну скажи ж, не мовчи!
Дід. Бабо, бабо! Ти геть з глузду з’їхала. Де це видано, щоб зі старої торби був толк? Нема моєї згоди на таке бажання – і край. Про щось інше подумай. Хіба нам нема чого хотіти, окрім твоєї молодості!
Баба (чваньковито). Подумай?! І вигадав таке. І навіть говорити немає про що, я все сама добре придумала: я молода, вродлива, і хлопці, як колись, за мною табуном ходять! Отак!
Дід. Не знаю, бабо! Ти собі як хочеш, а я перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок! Отакий-во! (Показує руками). І щоб смачна-пресмачна була, щоб аж дух по хаті пішов! Це моє найзаповітніше бажання! (Вигукнув і сів на лаві).
З комина поступово показується кільце ковбаси. Дід іде і забирає її, приміряється вкусити.
Баба (кричить). Ні, ти таки зовсім пришелепкуватий! Таке бажання змарнував! Ми багатими були б, скарбами володіли, а ти про що? Що, питаю, ти наробив? Яка користь нам з тієї ковбаси? (Підскакує до діда). А бодай же тобі, хлопе, та ковбаса та до носа приросла. (Зі злості плескає у долоні). (Ковбаса чіпляється до дідового носа).
Дід (розгублено торкається свого носа). Ото якась біда вчепилася мене. І що тепер зі мною буде? Навіть у дзеркало страшно глянути, не те що на люди показатися. Всеньке село сміятися буде, кури – і ті реготатимуть. Вміла ти, бабо, бажання загадати – нічого не скажеш!Бідна моя головонько сива, такого стиду на старості літ зазнала! І не знаєш, як помирати з оцим кільцем ковбаси?
Баба (відступається від діда злякано). Ой, діду! Сама бачу. недобре вийшло, таки недобре. Сказано: поспішиш – людей насмішиш.
Дід. І що тепер робити? Так і ходитиму з  тим кільцем ковбаси?! Га?
Баба (голосить). Ой головонька моя нерозумна! Як його виправити?
Дід. Нічого не вдієш – ще тільки одне бажання маємо.
Баба. Тільки одне! Будемо вже тепер загадувати обоє разом.
Дід. А будемо!
Дід і Баба (разом). Хочемо, щоб же ота ковбаса та від носа утекла!
(Ковбаса щезає, дід стає таким, як і раніше)
Дід. Бачиш, бабо, не подумала ти, поспішила з козами на торг -  і що з того вийшло? Змарнували такі бажання!
Баба (сердито). Так, я одна винувата! То через тебе так сталося: пошкодував мені молодості, а самому ковбаси, бач, захотілося!
Дід. Ні, ти таки зовсім всі клепки розгубила через свою молодість. Це ж треба придумати таке!
Баба. А знаєш, старий, ми заслужили на такий кінець! Обіцяли, що про сусідів хоч раз подбаємо, як вони про нас у біді дбають, та й швиденько забули, як тільки здалося, що негаразди позаду.
Баба й дід виходять, жестикулюючи.
На сцену виходять оповідачі.
Оповідач перший.
Любі гості! Так завжди буває,
хто про себе тільки дбає
Й про добро не пам’ятає,
Обіцянки забуває.
Оповідач другий.
           Недарма у народі кажуть: «Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець!»
Оповідач перший. А ми не дід, і баба, пом'ятаєте, обіцяли бубликів в'язочку тому, хто додивиться казочку?
Оповідач другий (виносить в'язочку бубликів) Ось, тримайте, самі кусайте, та про друга й сусіда не забувайте.
                                  
Язвінська Анна, учениця 7 класу Збаразької ЗОШ І-ІІІ ст. №2 ім. І. Франка,
диплом І ступеня
Там, де любов…
(Драматична казка)
Дійові особи:
Олексій
Ганна
Вітчим Ганни
Мати Ганни
Оксана – сестра Олексія
Міла – Мавка
Водяник
Семен – син Водяника
Батько Ганни
Вартові
Дія 1
Картина 1
Тепла, затишна хатина. Ганна і мати вечеряють. У хату заходить вітчим (Звучить пісня «Хурделиця»)
Мати. Ну, і де тебе носило?(З докором) Чому вдома не сидиться? Я хвилююся.
Вітчим. Даремно. Зі мною все гаразд.(Знімає шубу і сідає до столу)
Мати. Ти куди всівся?(Гнівно)
Вітчим. Хіба не бачиш?За стіл. Я голодний, їсти хочу.
Мати. А чи вчила тебе мати, що, перш ніж до столу сідати, руки мити і Богу дякувати потрібно?(Вітчим зітхає, встає і йде мити руки)
Ганна. Матусю, я піду.
( Мати сідає на лаву, схиливши голову. Звучить українська народна пісня «Ой, казала мені мати».Вітчим повертається і, помолившись, починає їсти)
Вітчим. Де Ганна?
Мати. У своїй кімнаті. Що ж тебе це так цікавить?
Вітчим. Дивна якась вона останнім часом. Удома її не застанеш.
Мати. Чи ж не хочеш ти сказати, що моя дочка могла когось покохати?
Вітчим. Ну, а хто його знає?Молода, красива. Та от тільки кого?
Мати. Цур тобі, чоловіче.
Вітчим. Ось Василь, хазяйновитий, багатий і гарний, те, що треба. Чи, наприклад, Степан, красивий, розумний. Не те, що Олексій.
Мати. Чому ж ні? Гарна була б пара!
Вітчим. Ну, як знаєш, жінко. Тільки за Олексія я її заміж не віддам – і край!
(Вітчим виходить. Мати, зібравши зі столу, теж)
Картина 2
Кімната Ганни. Дівчина сидить за вишиванням. Раптом, чути стукіт у вікно. Ганна підходить зі свічкою до шибки.
Ганна. Хто се?Олексію, ти? Відгукнись!(Хтось відповідає надворі)
Олексій. Я(Ганна відчиняє шибку, і до кімнати застрибує Олексій. Він пригортає до себе дівчину)
Олексій. Я сумував. Не сила більше терпіти, кохана Ганно.(Дівчина підводить очі)
Ганна. Чом не сила? Чи я стала тобі нелюба?(Відвертається від хлопця)
Олексій. Що ти, мила?Як тебе можна  розлюбити?(Обіймає дівчину за плечі)
 Ганна.  Так чому ж не сила? Що ти таке говориш? (Дівчина повертається до хлопця)
Олексій.  Час одружуватися прийшов…
Ганна. Справді? І хто ж буде наречена?
Олексій. Хто, як не ти?
Ганна (усміхається)Нетерплячий ти, Лесику, ой нетерплячий!(Хлопець підхоплює дівчину за стан і починає кружляти)
Олексій. Чому ж нетерплячий? Я терплячий. Можу і до самої старості чекати, тільки дивись, щоб ніхто не вкрав мене. Я ж досить гарний, зараз кожна мріє про такого нареченого.
Ганна (Усміхається)Та невже?Тоді чому так прагнеш одружитися?
Олексій. Хочу, щоб усі знали, що ти моя.(Пошепки)
(Ганна посміхається і обіймає його, а він цілує дівчину. Заходить вітчим)
Вітчим.  Що я бачу?  Ганно! Олексію! Знав я, що тут щось негаразд. Маю на свою голову зятя. Та ще й кого – Олексія. Не Василя, не Степана обрала, а пройдисвіта цього. Ну, я тобі покажу!Геть із мого дому, геть!(Олексій виходить, Ганна  хоче теж вийти, але її зупиняє вітчим)                                                                                                                                     
Вітчим.  Постривай, безсоромна, постривай. Я тобі покажу, як іти з ним. Я думав: одружу її з багатим, заможним чоловіком, паном. А вона тут з іншим любується, та ще й матері і батька не слухають.
Ганна.  Ви мені не батько. Ніколи ним не були і не станете. Зрозуміло? А Олексія кохаю, палко кохаю. Всім серцем!Хоча кому я кажу,  ви звикли завжди бігати за багатством.
Вітчим. Ах ти ж! Ну, постривай, як віддам за першого зустрічного, то подивимось, як тоді заговориш. І не важливо, хто це буде: пан, цар, купець чи бідняк. За будь – кого віддам!(На крик вітчима прибігає  мати)
Мати. Що ж ви тут підняли галас? Людям спати не даєте. До мене ось уже сусіди приходять, жаліються. Коли ви сваритесь, усе село чує. Ну, що за причина?
Вітчим. Поглянь, (вказує на дівчину, яка сидить і плаче на лаві)Ну, мені самому сказати, чи ти зізнаєшся?
Мати. Та що ж у вас таке коїться?
Вітчим.  Вони тут з твоїм Олексієм любувалися, тьху, голуб’ ята. (Мати сплеснула в долоні і сіла на лавку)
Мати. Дитино, сонце моє, це правда?(Дівчина схлипує, а потім кидається матері на шию)
Ганна. Ой, матусю. І не питайте. Полюбила, покохала я. Палко – палко. Всім серцем!
Вітчим. А бодай ти здорова була, завтра ж заміж віддам! За першого ліпшого! Завтра ж!
Ганна. Татоньку, не треба! Не треба, татоньку! Я Олексія кохаю. Милішого за нього на цілому світі не знаю.
Вітчим. Бач, як заговорила. Я ж казав, що так буде, казав?(Дівчина починає благати, мати охкає. Вітчим ходить по хаті з криками «Заміж, завтра ж заміж! Без вагань і заперечень»)
Ніч. Ганна йде засніженою вулицею. У шубці, без чобіт. Навпроти йде Олексій. Побачивши один одного, вони радісно кидаються в обійми, цілуються.
Олексій. Я сумував…
Ганна(Пригортається до хлопця. Він бачить, що вона без взуття, бере її на руки).
Я теж.
Олексій. Скажи мені, він тебе не бив, не лаяв?
Ганна. Лиш кричав.
Олексій. Ух!Я б його… Ось станеш моєю дружиною – заживемо тоді!(Мрійливо)Ось тоді він і поплаче.
(Ганна сміється, і вони з Олексієм зникають в пітьмі, за цим всім спостерігає Мавка Міла)
Картина 3
Ранок. Мати порається по господарству. Вітчим розмовляє із сусідом. Ганна сидить на ганку, вишиває.(Звучить українська народна  пісня «Вишиванка»)
Міла. Щасливі. Щасливі.(Зникає)
Мати. Що ти там вишиваєш?(З цікавістю розглядає вишивку, сівши біля дівчини)
Ганна. Оберіг.
Мати. Оберіг? Це ж звичайна вишиванка.
Ганна. Нічого ви, матусю, не розумієте. Сорочка для чоловіка  і є оберегом.
Мати. Справді? І кому ж ти вишиваєш?
Ганна. Олексію, матусю, Олексію.
Мати. Та що ж таке з тим Олексієм?Щодня – Олексій.
Ганна. Матусю, не гнівайтеся на мене через слова лихі. Та хіба ж ти не кохала?
Мати. Щось ми забарились, забалакались. Та й тобі пора відпочивати. Піди краще води принеси з криниці.
Ганна. Як скажете, матінко.(Дівчина бере коромисло і йде до криниці, взявши торбинку з вишиттям).Звучить українська народна пісня «Несе Галя воду». Ганна хоче набрати води, але випадково впускає відерце в криницю)
Ганна.  А бодай тебе Водяник знайшов!
Картина 4
(Хоче йти, а з криниці виглядає голова Водяника)
Водяник. Чи не це шукаєш, красуне? Чи не ти відерце впустила? Так підожди, оддам я тобі.(Дівчина повертається)
Ганна.  Ти хто такий? Нечиста сила? Чи не сам чорт? Коли так, то згинь.(Хреститься)
Водяник. Не впізнала, ха – ха, красуне. Не впізнала. Водяник я тутешній.                                                                                                                                     
Ганна. Що ж ви, дядечку, так лякаєте людей. Я ж бо подумала…
Водяник. Рано ще думати. Та що тут можна думати. Як не я то син мій вигляне.
Ганна. А у вас і син є?(З цікавістю)
Водяник(Сміється).Звісно, є. А що?(Лукаво).Заміж хочеш? Розумію. Мій син красивий і багатий, та наречена відповідна йому потрібна. Хоча… Ану покрутись.(Дівчина слухняно крутиться)
Водяник. Гарна, гарна. Слухай, дівчино, а чи не хочеш ти до мене в гості завітати?І голодною, і сумною не будеш. Про все потурбуюся.
Ганна. Досить. Оддайте відро, я піду додому.(Ганна простягає руку, щоб забрати відро. Водяник натомість хапає її і затягує у воду. За цим всім спостерігає Міла)
Міла. Лишенько! Вона ще ж молода!(Шепоче і вибігає)
Дія 2
Дім Олексія. Сестра сидить на лаві,пряде. Хлопець щось майструє. Раптом вдаряє молотком по виробу.
Олексій. Усе! Досить!
Оксана (перелякано).Олексію,Бог з тобою. Навіщо так лякати?(Обурено)Чи ж не можна гарно все сказати?
Олексій. Прости, Оксано. Прости, сонце. Та тільки я так більше не можу.
Оксана. Що трапилося? Усі здорові, та й в хазяйстві лад. Що ж тоді тебе так непокоїть?
Олексій. Оксано. Справа це сердешна.
Оксана(усміхається)Чи ти  кого сватати надумав?
Олексій. Можливо, і надумав, тобі що з того? Сама не заручена. То і мовчи та дай подумать.
Оксана(Ображено)
Подумаєш, не заручена. То й що. Зате чоловік у мене найкращий буде! Зрозуміло?
(Відвертається від хлопця. Олексій сідає до неї і обіймає за плечі.)                                                                                                                                
Олексій. Ну,все, не сердься. Просто у мене така історія.(Схиляє зажурено голову)
Оксана. Розповідай, мій братику.                                                                                                                                        
(Звучить українська народна пісня «Вже вечір вечоріє».Олексій завзято розповідає,жестикулюючи  руками. Сестра, перестала прясти, уважно слухає його і лише іноді похитує головою.)
Олексій. Тепер ти все знаєш. Її вітчим ніколи не дозволить нам одружитися, сам чув.(Знову схилив голову)
Оксана.  Ну, і наламав ти дров, хлопче, так,наламав. Тепер потрібно думати, як тобі її завоювати.
Олексій(рішуче стукає кулаком по столу)Зараз же  піду і скажу йому, що вона доросла і сама може вибирати собі чоловіка. І хай знає, що нашому щастю нічого не завадить. Крапка!
(Вийшов. Оксана зітхнула  і почала далі прясти)
Ганна в царстві Водяника. Водяник сидить на троні і задоволено усміхається. Дівчина насуплено дивиться на нього.
Водяник. Чом, дівице, ти сумна? Чи ж тебе тут не годують, чи ж тебе не веселять?
Ганна. Як тут веселиться, коли гостюю у вас не з доброї волі.
Водяник. А ти погостюй з доброї. Хіба це так важко?(Сміється)
Ганна. Ну, і смійтеся, коли хочете, та  Олексійко все одно за мною прийде.(Розвернулася спиною)
Водяник. Та мені твій Олексій і задарма не потрібен. А ти – гарна наречена.
Ганна. Для вас?(Розвертається до Водяника обличчям, той сміється)
Водяник. Ну, що ти, я вже застарий. А ось Семену ти би припала до душі.
Картина 5
(Заходить Семен)
Семен. Хтось сказав «Семен»?
(Бачить Ганну і вдавано хапається за серце)
Семен. Що це за красуня? Моє серце не витримає, я побачив щось незвичайне.
Водяник. Це, ха – ха, твоя наречена, синку.
Ганна(Обурено)Я ніяка не наречена! Лише одна людина може мене вважати нареченою. Зрозуміло?!
Семен(Жартівливо)Авжеж!                                                                                                                                              
Водяник. Я ж говорив, що ви як дві краплі води. Ви будете гарною парою.
Ганна. А я думаю, що ні.
Семен. А я думаю, що так. Дозвольте показати вам наші хороми.
(Підхоплює дівчину, усміхається батькові і зникає. До зали заходить Батько Ганни)
Батько.  Низький уклін, володарю морів.(Кланяється)
Водяник(Задоволено)З чим прийшов, чоловіче? З якими новинами?
Батько. Я прийшов запитати, нащо тобі дівчина?
Водяник. А тобі що до того?
Батько.   Ти знаєш, хто її батько?
Водяник. Батька в неї зроду – віку не було, зате є злий вітчим.
Батько. Хай буде так. Але батька її обдурили і з дружиною розлучили. Не хто інший, як твій батько.
Водяник. Видно, розумний був.
Батько. А чи відомо тобі про нареченого її, Олексія?
Водяник. Лесика, кажеш? Що ж, раз такий відважний він, хай  сюди прийде, виграє поєдинок – забере дівчину, а ні -  програє все.
Ліс. Ходить Олексій, кличе Ганну. З-за дерев виглядає Міла.
Олексій. Де ж ти, Ганно? Де ж ти, радосте моя?(Сідає біля озера)Де ж ти? Ми повінчаємось, одружимось і будемо виховувати наших діток. Де ж ти?(Засмучено)
Міла. Олексію.(Хлопець оглядається, а відтак заспокоюється)
Міла. Олексію.(Хлопець стає)
Олексій. А що ти таке?Покажись, коли не боїшся.
Міла. Я Міла. Це Водяник забрав її у своє царство. Спіши!
Олексій. Дякую тобі.(Кланяється, біжить)
Кімната, Семен і Ганна. Дівчина стоїть в кутку, хлопець намагається її обійняти, але вона пручається.
Семен. Ну, ходи до мене, ходи. Чом тікаєш? Чи не до вподоби я тобі?
Ганна. Одійди од мене, вража сило! Я кохаю Олексія!(Втікає від Семена)
Семен. Чим він кращий од мене? Я красивий і багатий. Наречений хоч куди.
Ганна(Сідає на крісло і задумано говорить)Чим кращий, питаєш?У нього очі добрі, яскраво-зелені, як смарагди. Волосся чорняве і розкішне.(Заплющує очі, усміхається)А коли він сміється,у нього на щоках ямки. Та й душа в нього добра. (Семен мовчки сидить насупившись)
Семен(Розлючено)Коли так, то не зустрітись вам довіку! Варто!(Заходить варта) Посадіть цю рибку до в'язниці! Негайно!(Варта бере дівчину і хоче вивести, аж ось з'являється Олексій, перепиняючи дорогу варті)
Здається, я не привітався! Мене звати Олексій.
Ганна. Лесику!
Олексій. Ганно , щастя моє!
Семен. Так ось в чому справа!
Олексій. А що, ще не здогадався?
Семен. І що вона в тобі знайшла? Очі як очі, ямки як ямки, волосся як волосся…(Ганна пробує пручатись від варти)
Ганна. Тобі ніколи не зрозуміти, що означає кохати. Ти думаєш, що за гроші можна купити все! Але ти глибоко помиляєшся! Справжнє щастя – знати, що людина яку ти любиш, в безпеці. (  Ганна знесилено сідає на землю, втираючи сльози, варта пускає її, Олексій хоче підійти до неї, але його зупиняє варта)
Семен. Пустіть його!(Варта відступає. І Олексій обіймає дівчину. Вона пригортається до нього і тихенько промовляє:)
Семен. Якщо ти переможеш мене у двобої,я відпущу вас, а ні, то вона стане моєю нареченою. Ти ж чарівник? Чи не так?(Олексій киває)
Семен. Готуйтеся!(Виходить. Варта теж виходить. Ганна дужче пригортається до хлопця)
Дія 3
Зала підготовлена до поєдинку. Олексій і Семен стоять навпроти, чекають  сигналу Водяника. Раптом Ганна підбігає до Олексія,в руках у неї згорточок.
Ганна. Любий ,бери ,одягни!                                                                                                                                              
Олексій. Що це?(Ганна розгортає пакунок і одягає на хлопця вишиванку)
Ганна. Вишита сорочка допоможе тобі, захистить. Сама вишивала…
Олексій(цілує дівчину)Дякую,мила.(Ганна біжить назад)
Водяник. До бою!(Скрізь літають блискавки, раптом одна потрапили в Олексія. Ганна кричить з місця)
Ганна. Олексію! Олексію!(Дівчина біжить до коханого, але не добігає, бо хлопець раптово піднімається в повітря, з якого ллється сяйво, і раптом блискавка, яка влучила в нього, потрапляє в Семена)
Водяник. Ви перемогли, Олексію!(Олексій опускається на землю, і Ганна його обнімає)
Олексій. Дякую за вишиванку. Адже вона врятувала мене. Берегине ти моя!
Ганна. Соколе ти мій! (За цим усім спостерігає батько Ганни)
Весілля. Ганна і Олексій сидять за весільним столом, мати і батько помирилися, сидять з одного боку, а батьки Олексія – з іншого. Люди гукають: « Гірко!»Молодята палко цілуються, танцюють. (Звучить пісня «Біла хмара, чорна хмара»)

 
Люкс Тетяна, учениця 11 класу Голгочанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Підгаєцького району, диплом ІІ ступеня

Сценка «Кумасі»
(На сцені два крісла, на одному з них сидить жінка в одязі селянки )
  1 жінка: Ой, як це добре сісти і відпочити після нелегкої праці в полі. В місті деякі жінки цілими днями сидять і плещуть язиками, бо що ще можна робити сидячи на лавці. А сільські жіночки мусять і город посадити, посапати, урожай зібрати та ще й дітям та онукам треба догодити. О-ой-дуже наробляються селянки.
(Виходить інша жінка)
  2 жінка: А що це ти кумасю сама до себе говориш, склероз маєш, чи що, а може привидівся якийсь мужчина. Бо я пам’ятаю, ти ще дівкою була небайдужою до чоловічого роду.
  1жінка: Ой кумасю, не доводь мене до гріха, бо сьогодні  я так змучилася тим сапанням на городі, що навіть не маю сили з тобою сваритися. Хоч дуже мені допекли твої хирляві кури і гуси, бо ти їх не годуєш і вони лізуть у мій город.
  2жінка: Моя живність не хирлява, бо я сьогодні на базарі виміняла за квасолю корец вівса та добре їх годую. Та ти вже не бреши на моїх курей.
  1жінка:  Йой, та  це ж я брешу! Та язик би тобі всох! Ой кумасю маєш щастя, велике щастя, що я сьогодні не маю сили з тобою сваритися, а то я би тобі показала і кури і гуси і той овес, яким ти їх годуєш. На краще лусай соняшник!!!
  2жінка: Не треба мені твого соняшнику.
  1жінка: То сиди, мовчи і не нервуй мене, бо я сьогодні і так не здорова.
  2жінка: І що це тебе болить? Чи не язик бува?
  1жінка: Ой кумасю бачу ти  нариваєшся на сварку , ну то я тебе зараз навчу чемності, скромності і ще дечого.
(У цей час на сцену виходить розмальована ,розфуфирена   дівчина   у навушниках і танцює на ходу )
  2жінка: Та я вже обійдуся і без твоєї науки. А ти он краще з онукою поділися своєю мудрістю, бо он яка розпуфирена пішла. Не дівчина, а чучило городнє.(жінка показує рукою на  дівчину )
  1жінка: Та хіба ж це моя внучка?
  2жінка: А ти що не впізнаєш по упаковці? Та таких супер-модних штанці ніхто в нашому селі не має, то вона ними так гонорується, а може  й спати в них лягає.
  1жінка:  Та тобі щось привиділося, ця модна дівуля - не моя внучка.
  2жінка:  А ти поклич її, може зблизька впізнаєш.
  1жінка: Марусю! Марусю! А йди но сюди! Бачиш не вона це, бо й не оглядається.
2жінка: Та її треба голосно кликати, бо он щось на вуха понакладала той не чує .
1жінка: Марусю! Марусько!
(дівчина підходить і   голосно говорить )
Дівчина: Бабуля, я тобі не Маруська, а Маша, Ма-ша. Скільки разів я просила не називати мене цим допотопним ім’ям. Чуєте, бабки, врубнулись чи ні?
2жінка: Та чуємо, вже чуємо. Тільки не розуміємо, чому тобі не подобається твоє ім’я, воно ж таке милозвучне.
Дівчина:  Ой бабулі тепер не та ера, щоб Маруськами величатися. Ми ,блін, круті і маємо по – крутому називатися.
2жінка: А круті, це які.
Дівчина: Ой бабушки-старушки я бачу Ви ні фіга не шарите в сучасному світі. Подивіться, роздивіться і ви побачити, що ми не такі, якими   ви були в молодості. Ми маємо свої пісні, розваги, хоббі.
2жінка:  Та це ж і придивлятись не треба, щоб побачити, які ви суперові. Тьху, тай годі.
Дівчина:  Бабуля, не плюйся, бо я теж так вмію, хоч покажу свій талант? Як  плюну то втопишся!
1жінка: Онучко, онучко, а куди це ти зібралася така модна і крута.
Дівчина: а куди ви ходили, коли були молодими, коли смеркалося.
2жінка: О-о, ми ходили на вечорниці і співали так, що солов’ї замовкали! Пам’ятаєш кумасю,як я своїм голоском чарувала парубків?
1жінка: Ой, а мені здається, що ти їх чарувала не лише співанками.
2жінка: А ти яка, ти краща?
(Починаються битися, а дівчина розбороняє )
Дівчина: Но-но бабулі не згадуйте так бурно своєї молодості. Ви на вечорниці ходили і невідомо чим ви там займалися. А ми ходимо на тусовки і слухаємо класний музон. А на дискотеках розважаємося дикими танцями. Це дуже класно.
1 жінка:  О Боже!!! Онучко, ти що знаєш як дикі люди танцювали. Та й гріх великий людям до дикунства повертатися. Прости Господи наших дітей і онуків, і не дай їм впасти в дикунство.
Дівчина:   Ой бабуля, я бачу, що ви нічого не шарите в сучасному світі.Ви вопше не сучасні і мені з вами скучно. Все чао-какао, я пішла, а то чого доброго на дискотеку запізнюся і що з Вами говорити, як ви вопше не сучасні і в комп’ютерному світі нічого не шарите. Все я пішла.
2жінка: Ну й онучку маєш, нічого сказати. Правду кажуть в народі – «Яблуко від яблуні далеко не падає» Якою  ти була у молодості така і твоя внучка. Ти теж у молоді роки  таке витворяла, що я і досі без сміху згадати не можу.
1 жінка: «Ой чиє би ричало, твоє би мовчало» Бо я знаю, що ти в молодості теж не була святою. Але давай не будемо сваритися, а згадаймо собі наші молоді роки, тай підемо спати, бо завтра треба город сапати хирлявих курей і гусей годувати і ще багато всякої роботи переробити. А онуки наші тільки на те й здатні, що танцювати, та ще й модно одягатися хочуть. А толку з них немає.
2жінка: правду кажеш, бо і мої такі самі, а «старший випуск», як вони нас називають мусять їх до пуття доводити.
1жінка:   Ми, кумасю, хоч і не були святими в молодості, але в усьому знали міру. Ми не ходили ось так напівголими та зі старшими ось так безпардонно не розмовляли.
2жінка:   Та що тут говорити. Відбилися наші діти від рук. Батьки закордон повідїджають і замість повчальних листів присилають їм євро та гуманітарку. То вони й живуть ось так без тормозів. І що з того вийде? До чого дійдемо?
1 жінка:   Не переживай так дуже, кумасю, проблемою, яку нам удвох не вирішити,бо ще інфаркт дістанеш, то з ким я тоді буду на лавочці сидіти і ось так любо розмовляти. А молодь наша, хоч і трохи дивакувата, але не затуркана, то знайде вихід із цього чортового кола. І нехай депутати та наш президент цим питанням гризуться. А ми краще заспіваймо собі нашу українську народну,  згадаємо свої молоді роки. Та й підемо спати.
(співають пісню «Цвіте терен»)
1 жінка: Йой, кумасю, як ми з тобою гарно заспівали.
2 жінка:  Та ми б ще співали і співали, якби завтра не треба було  рано вставати та й за роботу братися.
2 жінка: Йдемо, кумасю, додому і нехай нам присниться наша молодість, а не така, як зараз по дорогах шляється.
(встають з лавочки і співать пісню  «Літа минають»)












Немає коментарів:

Дописати коментар