АКОРДИ ТВОРЧОСТІ
В БІБЛІОТЕЦІ-МУЗЕЇ "ЛІТЕРАТУРНЕ ТЕРНОПІЛЛЯ" МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ
ПРОВЕЛА ФІНАЛ ТВОРЧОГО КОНКУРСУ В НОМІНАЦІЯХ "ПРОЗА". ПОЕЗІЯ" ТА " ДРАМА"
НОМІНАЦІЯ "ПОЕЗІЯ"
Вітальне слово учасникам конкурсу
зав.бібліотекою Компанієце Г.В.
Бородіца С.В.- к.ф.н. доцент ТНПУ ім.В.Гнатюка
та Матевощук Ю - арт-менеджер книгарні "Є"
НОМІНАЦІЯ "ПОЕЗІЯ"
зав.бібліотекою Компанієце Г.В.
та Матевощук Ю - арт-менеджер книгарні "Є"
Касянчук Надія, учениця 9 класу
Тернопільської Української гімназії ім. І. Франка, диплом І ступеня
друзям, які надихають
у свої ледве п'ятнадцять, ми дивилися вище неба,
малювали вершини занадто круті, щоб піднятися.
дерлися вверх, нехай по бобових стеблах,
та дісталися вище, ніж може здатися.
у свόї ледве п'ятнадцять, ми часто йшли проти вітру.
несли у душах тепло, розбивали весь лід на друзки.
гордо дивились на сонце, хоч жар і обпалював шкіру.
між нами були кілометри, а проте, ми тримались за руки.
у свόї ледве п'ятнадцять, ми марили чимось більшим,
прокладали незнані маршрути, невтомно ловили життя.
на перетині наших доріг, спільні мрії ставали віщі,
на перетині наших світів, навіть Бог, й той не був нам суддя.
у свόї ледве п'ятнадцять, ми стали самі ж собі ідоли.
складали долю, як пазл. Вірили в власні знаки.
перемоги ділили на всіх, називали невдачі спільними.
і сушили сльози на відстані, коли хтось із нас тихо плакав.
у свої ледве п'ятнадцять, ми справді стали митцями,
на свій лад творили життя, заливали фарбою дні.
у нас зажди був простір, ми стирали задані рами.
нас ламали окремо кожного,
та ми завжди були не одні.
у свої ледве п'ятнадцять, ми творили власні союзи,
ми були одним цілим, не ділили на "ти" і "я"
ми хотіли так бути тими, що звуться друзями,
але стали такими, яких називають
сім'я
Поки дихає вітер, спати просто немає сенсу,
Поки дихає вітер, доти ми із тобою живі.
Він ледь шумно сопе в спину світло-зеленому плесу,
Вітер тихо сопе в спину світло-зеленій Землі.
Він її підганяє, знову й знову гукає: Лети!
Ми з тобою, як Сонце і Місяць. Нас об'єднує відстань.
Ми з тобою інь-янь. Ми з тобою забуті човни,
Що на світло пливуть у скелясту незвідану пристань.
Вітер тихо пливе коридорами заспаних хмар,
Розсипає зірки, розбиває усі на кришталі.
Тоне сам у собі, як у реченнях тоне казкар,
Сам зникає в собі, як на карті зникають деталі.
Його голос вбиває – в вікна б'ють канонади краплин,
Чути тремор опалого листя й опалого неба.
Вітер бігає вкотре в місті вічнозаповнених ринв,
Вітер вкотре ламає пожовтілому листю ребра.
Вітер томно говорить із тобою, зі мною – про все.
Таємниць в нього стільки ж, як і тої води в мілілітрах.
Ми з тобою інь-янь. Ми завжди паралельні шосе.
Нас з тобою об'єднує відстань.
нам із Землі здається, що зорі тримаються поряд
що між ними лише міліметри – відстань менша тихого подиху
нам із Землі здається, що їх небо – дзеркало моря,
нам здається, що ми їх знаємо
не з'являється сумніву жодного
нам здається, що їм там весело
безперечно, чому ж ще сяяти?
так натхненно та ніжно-бежево
надихати нас в далі йти можуть тільки ті, хто насправді
бачать світ у яскравих барвах,
хто в густому темнечому саді
не згубив жар душі у справах
нам здається – зорі пов'язані
ледь помітними швами фатуму
у сузір'ях їх робимо в'язнями,
їх єднаєм за родом, за датами
ми з Землі не вбачаєм іронії,
що вбиває сотнями голок
-
у мільйонах світлових років,
все ще досі панує морок.
і одна непомітна цятка
своїм тілом, кров'ю і потом
робить все, щоб омріяне небо не здавалось брудним болотом
лиш сама, розмовляючи з світлом
вона мріє комусь зарадити
що побачить хоч хтось її світло,
так як їй не вдалось побачити.
якби ті не ховали темряви
світ назавжди б лишився сірим
ви живіть в нашім світі як зорі,
ви живіть. просто
сагре diem
Філіжанка кави
1. Там, де осінь позолочена,
Сидять вони в кафе,
Замріяна й засмучена
Запитує тебе.
Приспів: Філіжанка кави, філіжанка
І звучить старий мотив,
Філіжанка кави (2 р.),
Чи нам бути разом з ним?
Філіжанка кави (2 р.),
Листя крутить тихий вальс,
Філіжанка кави (2 р.),
І біжить нестримно час.
2. А літа вже пролетіли,
І зронили щастя мить,
Скроні сивиною вкрили,
Але серце все щемить.
Приспів
З. Та все ж таки зустрілись
В кав'ярні, у містечку,
Сиділи і журились,
Що створені гніздечка.
Любове ти моя...
Ти є земне створіння, добре знаю,
Та все ж прирівнюю тебе до божества,
Коли ж тебе я бачу, оживаю,
А серце так тремтить, горить душа.
Лиш кілька слів, що віру воскресають
Й безмежність світу нам не перейти,
Над нами білі янголи витають,
Та що ж я кажу, янгол мій – це ти!
Вселяєш в мене радість і надію,
Щоб легше по життю було іти,
А я лиш крию в серці нероздільну мрію,
О душе моя, в рай собі лети.
Хоч, може, там зазнаєш ти кохання,
Цього терпкого смаку почуття,
Любове ти моя, моє страждання,
Ти мука моя й стимул до життя.
Тремтливе прощання
Любов пішла від мене непомітно,
Змахнувши лиш тремтливими крильми,
Та, зникнувши ось так безслідно,
Їй зовсім стали непотрібні ми.
Та доля свого часу не карбує,
І зводить нас із новими людьми,
І почуттями цими так скерує,
Що своє щастя відшукаєм ми.
Я Вас не знаю, проте кохаю,
Чому ж я визнаю, що ви є мій?
Чи, може, жаль я викликаю,
Чи, може, спогад лиш сумний?
Любов миттєво не минає,
Бо швидкоплинний тільки час,
Та все ж уламок серце крає,
Три роки вже пройшло якраз.
Присмак кавової гіркоти
Коли вдивляюся в блакить,
Я бачу образ твій земний,
Та хочу глянуть я ще мить,
Він враз стає швидкоплинний.
І десь на світі щастя є
Таке примарне й не моє.
Чи, може, ключ я не такий беру?
Чи, може, дотиком хвилюю не свою струну?
О Боже! Де знайти мені розраду?
Хто може дати хоч якусь пораду,
Щоб серце моє від болю не рвалось,
А лиш в тобі тонуло й тобою впивалось,
Впивалося, та не п'яніло,
І більше вже ніколи не боліло,
Забуло тебе навіки,
Як присмак кавової гіркоти...
Зневіра
Моє життя – це є Едем,
Хоча і не завжди,
Є в світі безліч теорем,
Що треба довести.
Хтось спорудити Вавилон
Має мету щомиті,
А хтось, зневірившись у всьому,
Не поспішає жити.
Та як опустиш руки вниз,
То все коту під хвіст,
А як піднімеш до небес –
Перейдеш долі міст.
Океан Ельзи
«Відпусти», коли «сонце сідає»,
Як «сумна мелодія» заграє,
Більше не можу «мовчати»,
«Голос твій» змушує страждати.
«Я намалюю тобі день»,
«Коли тебе нема»,
«З тобою» я «на небі»,
Ти «дівчинка з іншого життя».
Зустрінемось так «Холодно»
На нашім «Рандеву»,
«Не питай», бо й так не солодко,
«Для тебе» я живу.
Незалежність
«Вставай, мила моя»,
Це «не твоя війна»,
«Вільний» порину в безмежність,
Бо там «моя незалежність».
Пісня моїй Вкраїні
Вкраїно, ця пісня про тебе,
Про синєє небо, лани золоті,
Про велич широкого степу,
Де трави буяють і вдень, і вночі,
Про щастя і волю народу,
Який тут панує багато століть,
Про Дніпра цілющую воду,
Про мову, яка, мов джерельце, бринить.
Тож дай нам, Боже, радості й тепла,
Хай родить нива золоте колосся,
Хай голуб миру прилетить до нас,
І пісня ця звучить на стоголосся.
Український народе...
Пронісся вітер смерті над ланами,
Сьогодні ненька Україна прощалася з синами,
Найкращих діток схоронила –
Землею чорною накрила.
Хотіли в нас весь Схід забрати,
Та українців не здолати.
Ми свою землю збережем,
Допоки дихаєм й живем!
Її будем оберігати,
Не пустимо в країну ката,
А якщо треба, покладем життя,
Бо страху вже немає й вороття.
Хіба життя ж це, люди...
Гей десь по Тисі кача попливла,
Нарешті Україна звільнилась від ярма,
Але війна кривава забрала в нас життя.
Украла мирне небо, синів похоронила,
І стала рідним домом їм темная могила.
Обстріляні із градів, поранені цим днем,
Та не від рани серце пече лютим вогнем,
А плаче гірко й стогне від розпачу й жалю,
Та лиш душа витає, що полягла в бою,
Хіба життя ж це, люди, як проти брата брат?
Та що ж це я ось кажу, який же він нам брат?
Московський нелюд лютий, землі моєї кат.
Вкраїно, моя птахо, дивись у майбуття,
Не бійся смерті й жаху, звитяга не згаса.
Закінчимо війну ми, хоча й не починали,
Героїв не забудем, які життя віддали,
Віддали недарма, померли й не скорились,
На нашій Україні могили зачорнились.
Могили ті високі стоять десь у полях,
Де ворон чорний кряче й ширяє в небесах.
Доля України
Україно, земле моя, хто ж тя породив?
Хто ж тя з самого ранечка в пелену повив?
Ой повив тя славний Байда гетьман-отаман,
Що за волю кров пролив він сотні бусурман,
А Хмельницький-козаченько землю захищав,
Та москалик оце клятий ввів його в оман,
А Мазепа впродовж служби булаву тримав,
І нещадно вражих ляхів усіх повбивав.
Козаченьком дуже вправним був і Сагайдачний,
Йому ворог не страшний був той, що необачний.
Ой були добрі часи, були тай минули,
А героїв своїх давніх ми ще й не забули.
А тепер на нашу землю ворог зазіхає,
Він і танки, й кулемети до нас посилає.
Всюди морок, всюди смерть по землі витає,
Та народ наш український ніхто не здолає.
Ішли шляхом солдати
Ішли шляхом солдати,
Тернистим, нелегким,
Щоб захистити матір
Своїм крилом міцним.
Ішли і не боялись,
Що згинуть у бою,
Вони так постарались,
Щоб жив ти у раю.
До ворога потрапили
І щезли без сліду,
Навколішки не стали,
Зберігши честь свою,
Їх душі полетіли
Із білими крильми,
Зустрітись не зуміли
Із рідними людьми.
І плаче вся Вкраїна,
Тече гірка сльоза,
Прощається родина
В могилу гріб хова.
Герої не вмирають,
У небесах витають
Й за нашу Україну
У Господа благають…
Сповідь воїна
Земле моя, краю рідний,
Чом ти занепав?
Чом же став ти несвобідним,
Я ж тя рятував...
Йшов у бій із вражим братом,
Волю здобував,
А під городом я ката
Люто покарав.
Не пролив я кров невинну,
Тож бо не вода,
А скарав я вражу силу
То ж прости мене...
Я служить Вкраїні буду,
Правду й честь тобі здобуду
Перш, ніж умирать...
Вкраїнській дитині
Маки червоні там розцвіли,
Де ноги солдата ступали,
Вірні Вкраїни моєї сини
Волю і честь здобували.
Чимало пролилося крові ось там,
Де квіти багряні розквітли,
Убити країну свою я не дам,
Вона, наче мати, для діток.
Тож чуєш, дитино,
Вкраїнська перлино,
Ти славу землі збережи,
В хвилину сумну і негожую днину
Повік ти лише їй служи,
Бо виборов прадід святу перемогу,
І вільною стала земля,
Та це задля неї він бивсь до знемоги,
Вкраїна ж бо мати твоя.
Із Сходу на Захід соборна і вільна,
Вона наша ненька одна й нероздільна.
Горайська Мирослава, ученця 9 класу
Збаразької ЗОШ
І-ІІІ ст. №2 ім. І. Франка, диплом ІІ ступеня
Vivere memento
Кулемети замість старої гармати.
Прийшов день з-за видноколу.
Звичайний день. Звичайного солдата.
І гуркіт пострілів рознісся колосистим полем.
«Мужні воїни світла! Козаки сьогодення!» -
Гучно славить героїв народ.
А вони ж просто діти, що змінили буденність
На війну. Не потрібно їм нагород.
Хлопці йшли захищати свою Батьківщину.
Їх об’єднує спільна мета.
Замість серця у грудях - уся Україна.
За майбутнє її поклали життя.
Не зупинить звитяжного духу ніщо!
Вони знають: мить стане вічністю.
В той момент, коли на завдання пішов,
А суперник вразив більшість…
І тоді та дитина, що в мирі росла,
Приголомшить навіть дорослого…
На руках побратим. Кров по шиї стіка.
На дитячих руках життя згасло.
Цей юнак був отим, хто останнім почув
Тихий шепіт живого солдата.
Він в останню секундочку поряд був,
Коли серце почало стихати.
А йому було всього лиш двадцять років.
Він ще зовсім не жив, а вже знає,
Скільки треба зробити знесилених кроків
З поля бою, як хтось помирає.
Й не від страху чи просто, щоб утекти,
Мета в нього - життя врятувати.
Не собі, своє не важливе, коли
Ворог влучив в воєнного брата.
І в звичайний цей день, у тужливий і ясний,
Це дитя стає чоловіком.
Не потрібно більше формальних пояснень,
Він змужнів ще з раннього віку .
Це останній день, що сонцем обпік.
Всі наступні назавжди зсіріли.
Всіх своїх ворогів смертю нарік.
Та його згодом теж важка доля зустріла..
Він пригадує ніч (ще й життя не цвіло)...
Вибух міни забрав в нього ноги.
Одна мить - і не буде уже, як було.
Не може йти тепер без допомоги..
Поставив хрест на власному житті,
Хоча альтернатив було без меж.
Та голос загиблого друга в душі
Тихо шепнув: «Пам’ятай, що живеш».
Пам’ятай, що живеш…Останні слова…
Його серце від спогадів стисло.
Гострим болем сльоза на повіці зійшла,
У порожній кімнаті тиша нависла…
І ту ж мить сколихнув пронизливий крик,
мимовільний, водночас свідомий:
«Хто пройшов крізь вогонь, до болю не звик…»
Та для нього він добре знайомий.
Зважив всі pro і contra, промайнуло життя
Повз запилюжені війною очі.
Із думок викинув псевдосміття,
Усвідомив, що жити він хоче!
Він повинен все ж жити за всіх, хто поліг.
Так, немов залишилась доба.
Все зробити, чого він здійснити не встиг,
І обмежень в житті вже нема.
Доберчак
Маріанна, учениця 9 класу
Збаразької ЗОШ І-ІІІ ст. №2 ім. І. Франка. диплом ІІ ступеня
Життя прекрасне
Життя прекрасне, коли створюєш його сам.
Софі Марсо
Шукав хлопчак кусок віршів
Десь у морі міражів
Було багато віражів
Десь у морі міражів
Шукав хлопчак кусок
віршів
І стільки зайвих
було слів
Що не вкладалось в
низку снів
Було багато
глядачів
Котрі згубили пару
днів
І було різних
типажів
Які вмістились в
кілька вітражів
Було багато
зорепадів
І не зосталось
снігопадів
Котрих ти прогледів
Десь у морі міражів
Шукав хлопчак кусок
віршів
Чому засумували троянди?
Чому засумували
троянди
Які мені видно з
веранди
Шукають вони стежки
Щоб могли вони
втекти
І побігти на
дискотеки
Де зовсім трішки
десь здалека
Поглянути як там
смереки
І нагідки і ягідки
Танцюють всі
навприсядки
Залишаться там
залюбки
Й будуть дивитися
на зірки
Заберуть з собою
валізи
І підуть немов
маркізи
Може хтось навіть
зробить їхні ескізи
А вишневі садки
шепотітимуть їхні казки
Мені сподобався твій гнів
Мені сподобався
твій гнів
Він немов сотні
розпечених огнів
І немає у нас
ніяких планів
Не залежим ми від
інших станів
І не треба мені
тюльпанів
Подаруй лиш
декілька романів
І візьми декілька
човнів
Попливи поміж
фонтанів
Між казкових
океанів
І як герой з
кіноекранів
Одягни один з
жупанів
І втихомир солодкий
гнів
Який мов сотні розпечених
огнів
Як багато недосказано
Скільки нами ще не
згадано
Скільки мрій
розтоптано
Скільки задумано
передумано непродумано
Як багато думок
сплутано
Як мало людей
покарано
Як багато брехні
сказано
І нам мабуть щось
вкарбовано
І навіть не
добудовано
І це так сильно нас
злякало
Що мало зі світу не
зігнало
Так багато таємниць
сховано
І у світі приховано
Все в цій брехні
перепсовано
Ніби для нас
вготовано
Життя прекрасне
Хай ніколи не
згасне
Це життя прекрасне
Життя наше класне
Хай ніколи не
згасне
Небо наше ясне
Небо недосяжне
Хай все недобре нас
покине
А ніжне чуйне хай
долине
На нашу рідну
Україну
Хай захистить нас
янголине
Крило на землю що
прилине
І ворог на Вкраїні
згине
Й більш Сонце мирне нас не кине
Люкс Тетяна, учениця 11 класу Голгочанська ЗОШ І-ІІІ ступенів Підгаєцького району, диплом ІІІ ступеня
Великдень наступає
Вже брунькується весна
І тепліше сонце сяє,
Радіють небо і земля,
Великдень наступає.
А Україна в молитвах
Сина Божого благає,
Щоб промені світанкові
Миром сходили над крам.
Щоб сміялись дзвінко діти,
Співали весело пташки,
Щоб дні напружені війною
Не тривожили весни,
Яка Христовим Воскресінням
Здолає сили темні й злі,
Хай Божа ласка у любові
Відверне “гради” навісні.
Від народу, що йде вгору
І мріє про той світлий час,
Який щастям та красою
Встелить до єднання шлях.
О, Мати Христова,
З нами будь завжди і всюди,
Поможи війну здолати,
Що рве й тисне болем груди,
І цвіт-життя забирає,
Землю кулями встеляє.
Просимо Тебе, Маріє,
Хай замість «градів» сонце сяє.
Туга серця
Сонце зранку сходить,
Вечором заходить,
Буяють квіти в лузі,
Та моє серце в тузі.
Бо земля рідна у вогні,
На Сході точаться бої,
Кров проливають кулі злі,
А люди, наче ніч, сліпі.
Не відають куди іти,
І які цінності нести
У світ любові та добра,
Де Божа ласка – не війна,
Панує над красою дня.
І ночі тишею зітхають,
Й світанку ясного чекають.
Чому країна так страждає,
А люди виходу не знають,
Із лабіринтів чорно-злих,
Де море сліз і болю крик.
Моя душа тремтить в тривозі,
Бо невідомо, що в дорозі,
Чим завтра день нас всіх здивує,
Які сюрпризи підготує.
Народ надією живе,
Що перемога все ж гряде
З весною, радістю, красою,
Які залиють нас рікою,
Щастя, миру і пісень,
Що прославлять новий день.
Захисникам
Мужній вкраїнський солдате,
Ти захищаєш земленьку святу,
В руках стискаєш міцно автомата
Й перемагаєш у нерівному бою.
Твої сталеві мужність і відвага
Миром і щастям на землі зійдуть
Та на просторах нашої країни
Стяг волі аж до сонця піднесуть.
Я на колінах молюся до Бога,
Щоб лихо від країни відвернув,
Щоби любов’ю, наче ясним сонцем,
Кожну людину тепло огорнув.
Верніться, воїни, до матерів усі живими
І матерям, припавши до сердець,
Скажіть рішуче, гордо і щасливо:
«Народе наш, війні прийшов кінець!»
Пованда Христина, учениця 10 класу Голгочанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Підгаєцького району, диплом ІІІ ступеня
Солдатові
О, сміливий і мужній, солдате,
Як живеться тобі в бліндажі?
Де ти спиш? І чи спрага не мучить?
Що відчуваєш вночі,
Коли кулі пекучо – сліпі
Рвуть, шматують, плюндрують красу?
Чи клянеш ти криваву війну?
І чи линеш думками додому,
Де мати чекає й сестра?
Чи страх твоє серце тривожить?
Чи не мліє від туги душа?
А може в ночі темно – грізні
Ти, солдате, мрієш днем,
Який зійде світанком миру,
А не криваво – злим вогнем?
І твої думи, як молитва,
Несуться у небесну вись,
А звідти, наче чути голос:
«Солдате, мужністю кріпись.
І йди вперед до перемоги,
Крізь біль гіркий й невинну кров,
Щоби майбутні покоління
Жили без гніту та оков.»
Молитва
Складаю руки до молитви
Й возношусь серцем до небес,
Де в ризах ласки та любові
Той, хто із темряви воскрес,
Чекає слова поклоніння
І в сповіді й блаженнім слові.
Я тобі щиро помолюся,
Воздам хвалу добра й любові
Та попрошу для України
Квітучих весен, мирних днів,
Щоб крізь плачі, скорботи, болі
Сад згоди нашої зацвів.
Щоб кожен українець гордо
Ніс прапор велечі та слави,
Й щоб кожна думка,
Й порух серця,
Творили благодать держави.
Пошли, о Боже, для народу
Той промінець, що щастям сяє,
Єднає працею й піснями
І темні хмари розганяє.
Почуй мою молитву, Боже,
І нас до правди наверни
Та від гріхів криваво – слізних,
Спаси нас, Господи. Спаси.
Малий бешкетник
Жили собі мама й татко та бешкетливе хлоп’ятко. Звали його Васильком, мав він чубчик над чолом і веселі оченята, начебто у бісеняти. Неслухняний був хлопчина, все придумував причину, як би з дому у текти, щоб не бачили батьки. Якось пішов у лісок назбирати суничок й заблудився у ліску. Сів та й плаче на пеньку. Де не взявся їжачок:
- Чому плачеш хлопчачок? – запитав він у дитинки і на слізки дав хустинку.
- По лісочку я ходив і дорогу загубив.
- Неслухняне ти хлоп’ятко. Тебе,мабуть, шукає татко. І матуся гірко плаче. А ти бродиш тут, козаче. Я дорогу покажу і додому проведу. Більше з дому не тікай і пригод ти не шукай.
- Дуже дякую тобі. З’їж сунички всі мої.
З того часу наш Васько став слухняний на всі сто.
Янішевська Ірина, учениця 9 класу Зборівської державної Української гімназії ім. Романа Завадовича, диплом ІІІ ступеня
Наповнюй все любов’ю
Відбиток сонця на воді,
І шелест трав у полі ,
Явивсь мені в моєму сні
Як поміч в час недолі.
Була розгублена в житті ,
На що мені опертись ?
Цей сон ,як промінь ,прилетів,
І врятував від смерті,
І зрозуміла раптом я :
Не треба так страждати.
Невдача – старт, з якого лиш
Все варто розпочати .
Уміти треба і прощать,
Поглянути навколо.
На віях сльози не тремтять
Від страху неземного
Яка є користь від турбот?
Навіщо ускладняти?
Коли все можна просто так
Любов’ю наповняти .
Отож зміни усе в собі,
Бо час уже любити,
В житті не зміниться ніщо
Як не почнеш творити!
Слободян Неля, учениця 9 класу Пилатківська ЗОШ І-ІІ ст. Борщівського району, диплом ІІІ ступеня
Мої думки
Думка № 8
Люблю я дощ.
Отак узяти чашку чаю, накритись пледом, відпочити,
Забути денну метушню, поринути в думки…
Думка № 11
Життя минає.
Здається, що годинник зупинився.
Я залишилася зовсім сама…
Думка № 22
Так приємно іти вночі,
Дивитися на місяць,
На темні силуети навкруги.
І почуватись вільно і прекрасно
Від того, що десь є ти …
Думка № 27
Так холодно чомусь,
Хоча й не холодно вже зовсім,
Вже тепле сонце на дворі
І теплий вітерець гуляє вже повсюди,
Але в душі моїй ще залишилася зима.
Така холодна і жорстока…
(А може не зима в тім винна – люди?)
Вона лиш біль в моєму серці залишила
І крихітний кусочок льоду.
Думка № 32
Краса моєї ночі
Така спокійна і легка,
Така приємна й мелодійна,
Що відчуваєш стукіт серця.
Кожен удар…
Думка № 34
- А що ж таке любов? -
Давно себе питаю.
- Що за дивне і незрозуміле почуття?
Вона і біль, і радість причиняє.
Любов здатна піднести людину
До сьомого неба,
А може опустити до низів.
Загнати в чорну домовину.
Покінчити з життям –
Кінець усім стражданням.
Любов – велика сила,
Вона і небезпечна, і складна.
Її спроможний пізнати лиш щирий,
Лукавих і невірних не знає вона.
Думка № 39
Новий рік,
А я одна,
Накритий стіл,
Келих вина.
Все пройшло,
Щастя нема
Все зруйнувала я сама.
Він пішов -
Ну і нехай.
Я забуду все.
Прощай.
Зрадив ти,
Можливо, раз,
Та достатньо,
Все гаразд.
Покотилася сльоза.
Може, вже пройде біда.
Так, пройде,
У мене віра є.
Вже не плачу,
не боюся
самотності.
Прощавай,
Я вже сміюся.
Думка № 52
Сніг летить і летить,
Десь відходить печаль.
Все, що було колись
Не вернути, на жаль.
Застеля килимком
Всю земельку святу.
Сніг ховає все те,
Що ніяк не знайду.
Не знайти того дня,
Що так скоро пройшов.
Не знайти нам того,
Хто назавжди пішов.
Думка № 44
Робіть добрі справи навіть тоді,
Коли не відповідають вам тим же люди.
За це гріх на вашій душі лежати не буде.
Думка № 53
Мій шлях почавсь, коли була зима,
Але морози люті вже стихали,
А був то місяць лютий за вікном,
Який переростав у весну заквітчану.
Це був прекрасний, свіжий час,
Коли зустрілася зима з весною.
Весна зосталася. Зима пішла,
Та залишила слід у серденьку моєму.
Ідуть роки, пройшло затишшя,
З яким прийшла я у цей світ.
Я хочу знову повернутися туди,
Коли почавсь мій довгий шлях.
Я хочу знову пережити,
Те почуття. коли життя спокійне,
Коли нічого не турбує,
Коли так затишно і тихо.
Цей шлях закінчиться тоді,
Коли досягнутою буде ціль.
Коли усе наміряне здійсниться,
І спокій – не супутник мій.
Думка № 48
Ми іноді бажаємо, щоб реальність сном була,
Щоб, прокинувшись, могли ми все забути.
А сни – такі спокійні, тихі і приємні –
Чи не могли б ви дійсністю хоча б іноді бути?
Росіцька Катерина, учениця 8 класу Великодедеркальської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Шумського району
Марія
Крізь призму часу подивися,
Згадай історію свою
Та щиро Богу помолися
За рідну земленьку святу.
Були часи репресій, зрад.
Та, друже, позабуть не в силах
Голодних днів великих втрат.
Вмирали люди безупинно.
На сполох бив церковний дзвін.
Нам не забути тую днину,
Коли нещадно гинув люд.
Страждала бідна Україна,
Немов Марія та Свята.
Важка була голодна днина –
Така й в Марії Самчука.
А на столі вже догоряє свічка…
Марії, врешті, хочеться спочить,
Важка у неї і складна доріжка:
Боролася, хотіла жить.
Та доля її дуже покарала
Забрала все, що захотіла взяти.
Марія рук своїх не опускала,
Йшла до кінця, щоб відчай подолати.
Минули дні і голодом зморилась,
Несучи на собі той хрест важкий.
Ні перед чим Марія не корилась,
І лиш в очах – голодний крик німий.
Крізь призму часу подивися,
Згадай історію свою
Та щиро Богу помолися
За рідну земленьку свою…
Запотічна Зоряна, учениця 9 класу Зборівської
державної Української гімназії ім. Романа Завадовича
Сонячний
присмак березня
Чую сонячний присмак березня,
Чую відголос вітру і дотик дощу
У зимових світанків своя поезія,
Та я буду чекати весну.
Буде райдуга серце тішити,
Бо відходить терпка зима .
Буде сніг від подиху танути
І збагнеш , що справжня краса
Десь лунатиме музика джазу,
Вільні груди наповнить вітер.
І поставлю фіалки в вазу,
Сталось так, що на вулиці квітень.
Коваль Яна, учениця 10 класу Тернопільської класичної гімназії Тернопільської
міської ради
Ти знаєш, мамо,
я сумую…
- Моя дитинко, що ти, як ти?
- Все добре, нене. Мушу ще в Париж злітати.
- Коли приїдеш? Я сумую…
- Не знаю, мамо, бо життя вирує…
- То, може, десь на вихідних?...
- Та ні, давай вже краще після них. Прощай, матусю.
Вилітаю…
- Як скажеш, доню, я чекаю…
Останні –
пам’ятні слова, допоки жити буду я!
Ти знаєш, мамо, я сумую…
Твій голос вже давно не чую.
Той голос, що співав пісні
Й допомагав заснуть мені.
Той голос, що казав мені:
«Все добре, пройдуть важкі дні».
Про віру голос нагадав:
«Господь добра всім побажав».
Той голос, що завжди зі мною:
«Будь обережна… Я з тобою…»
Той голос, що найкращий в світі,
Неначе сонце у зеніті.
Я пам’ятаю твої очі,
Що пильнували спокій ночі,
Що вірили моїм словам,
Та плакали й жалілись вечорам.
І знову я не подзвонила,
Не запитала, не поговорила.
І знову я біжу кудись.
Ти просиш в мене: «Посміхнись».
… Ти знаєш, нене, я, можливо,
Робила все не так, як ти просила.
Жила не так, як ти хотіла.
Але завжди мене ти розуміла.
Ти знаєш, мамо, я сумую.
Твій голос вже давно не чую,
Та завжди буду пам’ятати:
Любов твою -
не описати!
Бордійчук Діана, учениця 9 класу Кременецького ліцею ім. У. Самчука
Я, ти, він – це всі ми, діти свої землі
Ми всі походимо від Бога,
Чому ж у дружбі жить незмога,
Для чого ж нам ці війни й сварки
Та між людьми усякі чвари.
На землі не проходить і століття,
Як на людей сунуть лихоліття,
Бо десь беруться лихі царі,
Біснуваті путлери і гітлери.
Тож об’єднаймось, брати наші!
І будуть жити діти ваші
У мирі злагоді та доброті,
То й згинуть злії сили ті.
Виконувати необхідно заповіді Божі,
Тоді й на людей будемо схожі.
І згинуть війни, чвари, блуд,
У спокої буде жити увесь люд.
Маковинська
Христина, учениця 8 класу Конюхівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Козівського району
ПОРИ РОКУ
У зими багато свят
Для дорослих і малят.
Вже на лижі всі стають,
Розважатися ідуть.
За
зимою йде весна,
Така
гарна, чарівна.
Радість нам усім несе
І
чарує цвітом все.
А за нею іде літо,
Тепле, гарне і привітне.
Дуже люблять його діти,
Ягоди збирають, квіти.
Восени ж спішать у школу,
Такі
раді, як ніколи.
В садах
фрукти дозрівають,
Дружно
всі врожай збирають.
РІЗДВО
Різдво настало. Божий Син
У яслах вже лежить маленький,
Літають ангели над ним,
Молитву шепче хтось тихенько.
Усе
завмерло навкруги,
Усе
навколо заясніло:
Гаї,
поля, сади, луги –
Усе від
захвату зімліло.
Весь світ сьогодні звеселився,
Скрізь радість чути, жарти, сміх –
Месія людству народився,
Він є Спасителем для всіх.
Уже
ангели в небесах
Веселу
вістку всім голосять
І
відганяють сум і страх,
Всім
радість нині нам приносять.
НІЧКА
Нічка темна розкрила крила,
Чорною ковдрою все затемнила.
Лягають спати усі звірята,
Діток у ліжка вкладає мати.
Заснули
квіти, заснули трави,
Всіх
сон легенько вкладає спать,
В снах
космонавтами кучерявими
Мрії
між зорі в небо летять…
ЗИМА
Прийшла зимонька-зима,
Тільки снігу ще нема…
Всі за снігом заглядали,
Сумно-сумно так питали:
– Де ти, зимо білосніжна,
– Де ти, зимо білосніжна,
Загубила всі сніжинки?
Де мороз дзвінкий, скрипучий?
За які сховався кручі?
Може, нас зима почує,
Хуртовину подарує,
Прийде разом з колядою
В наші села і міста?!
ОСІНЬ
Осінь вже прийшла до нас
У такий прегарний час.
Всі овочі достигають,
Люди дружно їх збирають.
Вже
маленькі їжачки
Поховались у нірки.
Осінь,
де ти? Озовись!
Знов
полинула у вись?
В саду яблука збирають,
Їх на зиму заховають.
Груші теж усі беруть,
В школу дружно діти йдуть.
Листя вже
з дерев опало,
Всі
стежки позамітало.
І в
містах, і в селах – мила
Осінь
щедра та грайлива…
ОСІННЄ
Квіти уже відцвітають,
На землю осінній дощ ллє.
Тумани низенько лягають,
Щораз холодніше стає.
Листя з
дерев опадає,
Вітер відносить все вдаль.
Осінь
тихенько вмирає…
Сумно.
На серці жаль…
МОВА
Мова рідна, колискова,
О, яка прекрасна ти!
В тобі – джерело любові
І безмежність доброти.
Самостійні і службові
Частини
мови йдуть в танок,
Є все в
рідній моїй мові,
Навіть
вигук б’є в дзвінок.
Ці вірші тобі складають,
Й гарні пишуть пісеньки.
Діти добре тебе знають,
Будеш з ними навіки!
РІЗДВЯНЕ
Глянув січень у вікно –
Скоро свято в нас – Різдво.
Тож не будем сумувати
І покличем його в хату.
Як Вертеп ходити буде –
Ні про кого не забуде.
Свято в дім всім принесе,
Щоб раділо в світі все.
Щезнуть хай усі образи,
Хай щастя буде всім і зразу.
Веселиться хай ваш дім –
Всім любові й щастя в нім!
Хай міцна буде родина
І найменша в ній дитина.
Щоб колядки скрізь лунали
Та Ісуса прославляли!
*****
Гриміла битва і ревли гармати,
Трималися з останніх сил стрільці.
Страшним вогнем спалили супостати
Поля й стежини рідної землі.
Від гуркоту Конюхи аж здригались,
І сипались зерном червневі дні…
Земля священна кров’ю умивалась…
Лишилися навіки тут стрільці…
*****
Щодень невеселі новини –
Іще в Україні війна.
Хтось батька утратив, хтось – сина,
Непрохана в хаті біда.
Пишається батьком хлопчина,
Бо він
же у нього герой –
В АТО
захищає Вкраїну –
Без
таткових скучив долонь.
Ще доні, малої Ірини,
Татусь не тримав на руках…
Із мамою кожної днини
Чекають від батька дзвінка.
*****
Зі святом Миколая вас вітаю,
Гарненьких подаруночків бажаю.
Цукерок, яблучок і мандаринок
Хай буде, як на кущиках малинок!
Хай Миколай до вас завжди приходить
І ваших діточок боком не обходить,
Хай завжди в вашу поспішає хату,
Щоби було в ній радості багато!
Романів Тетяна, учениця 11 класу Зборівської державної Української гімназії
ім. Романа Завадовича
Повірте у свої крила
А життя людське - це політ,
Тож повірте у свої крила,
Відшукайте для себе зеніт
На життєвому небосхилі.
І високо линьте , до зір :
В своїх мріях та у бажаннях,
Відкривайте для себе світи
У нових і нових пориваннях.
Не блукайте у сірих буднях,
Не губіться в щоденних дрібницях,
А навчіться по – справжньому жити
І зумійте злетіти, як птиці.
Дайте волю своєму серцю
Й досягніть висоти небес
І доводьте усьому світу,
Що людина - це перше з чудес.
І хоч впадете геть безсилі,
Але вмійте знову вставати,
Адже люди - це птахи безкрилі
Із душею, що вміє літати!
Немає коментарів:
Дописати коментар